30й день

30й день шляху, місяць у дорозі на море
Прокинувся коло озера, вчора сюди серед ночі дійшов. Не планував тут ставати, думав там саме болото, бо на карті маленько зовсім п’ятно, та коли проходив повз, побачив машини, що вже відїздили. Вирішив перепитати у водіїв чи добре можна покупатися — кажуть : так, йди до води там і пляжик є і навіть столик. То я був дуже радий то все зустріти.
Раненько до 8ї таки відсипаюся, 9та вже виходжу. Окунувся, зібрався, вийшов. Все вже дуже чітко виходить, без сумнівів і вагань. При тому, що на сьогодні планую до ночі дійти вже у заповідник Монастирище, а то ще 35км.

Йшов, йшов, вивчав ягоди, фоткав трактори та комбаїни. Ловив місцями інтернет, а тут як до села підходив, дивлюся хлопчина під деревом сидить та корови пасе. Я думаю, ай да у нього про ягоди і запитаю, що можна їсти, а що ні. Він такий радий до мене підбіг, очі сяють! Каже «водку будеш пить?», а я йому мол «дякую, ні, я тут собі таку програму очистки придумав, що йду на море пішки». Трошки засмутився видно було, що я не пью, але посмішка з його обличчя не сходила і він показав мені ягоди : терен. Схожі на виноград. Вони терпкі, та їсти їх можна. Познайомився я з тим пастухом, ім’я його Толя, йому 30, горілку пь’є бо скучно, але він не спивається, як каже «просто пью і не хворію, і не напиваюся». Горілку у бабці Тамари купує домашню, бо в магазині то отрава. Працює пастухом, за 100грн в день, за чотири дні 400, розказує мені радо. Питаю про море, про дівчат, про сім’ю. Каже «сім’ю я заводити не хочу, дівчини в мене немає і не було ніколи, сексу так само, живу тут усе життя і мені харашо, я усіх люблю у селі, усі люблять мене, що мені ще треба?)», а і дійсно, що ще може бути треба повністью щасливій людині… і знаєте, він як на мене не бреше, він дійсно щасливий! Розповідав, як бачив Бога : «Якось спав я серед поля, тверезий був, а тут мене наче в плече хтось будить : я прокидаюся і бачу біле сяйво перед собою і рука мені маше з нього, а потім вжух! І те сяйво на небо злетіло», а я його питаю : «і як це змінило твоє життя, ця подія на щось уплинула?», «ні, а чого їй міняти, у мене все і так добре», а я от подумав і сказав «так може то сталося, щоб ти мені про це от зараз розказав, а я собі записав» … показав мені Толік де колодязь є хороший, сам би я його точно не знайшов, тай пішов собі пасти корів далі.

А, ще питав чи я бачив геїв у Києві, я спочаткуздивувався, але він сказав, щоб я не поняв його не правильно, йому просто цікаво чи вони є у Києві і чи я їх бачив, бо по теліку показують. Я сказав, що певно є, і може я їх і бачив, але геї якось не особливо мені вирізняються. «А взагалі я більше мультики люблю дивитися, ніж ті новини» добавив Толік, тай ми розійшлися. Але лишилося приємно відчуття від спілкування з абсолютно щасливою людиною, яка любить усіх і усі люблять її.

Далі йшов вздовж ріки Інгул і зупинився коло хати, яка чимось мені нагадала ту, про яку я собі мрію : вікна на схід сонця, поруч річка, дах з черепиці. Стою, дивлюся на хату і розумію, що сильне місце. А навкруги більше будинків зовсім немає, тільки ця одна. І тут : гав-гав-гав!!! Як понабігали на мене малі гавкали, як обступили, а я вже навіть звик і то сприймаю спокійно. Тут і господар вийшов з дому, нагнав тих псів, познайомилися. Олексій тут живе з дружиною, має і квартиру і землю, а любить жити тут, тут він свободу відчуває свою. Має кілька корів, здає молоко, а ще він показував каменя, на якому його дід викарбував 1912р, це рік коли цей будинок було побудовано. Говорили з Олексієм просто про життя, про масажі трошки та здоровля. Як виявилося то Олексій шептун! Він пояснив, то він відшептує молитвами всякі зглази, що буває на людей кладуть. Каже, раніше в то не вірив, хоча його мати тим займалася, а потім так життя повело, що сам був вимушений за допомогою звернутися і його полікували, то тепер він продовжує і це діло. Як дізнався про Шлях Творця, то розповів мені таку історію :

— Якось, до великого лікаря приїхав один вельможа, бо його здоровля з усіх сторін вже підкашувало, а приїхав з якогось дальнього хутора. Лікар подивився його і сказав «Я вас зараз лікувати не можу, ви не готові. Знаєте, ви вертайтеся до себе до дому і прийдіть до мене пішки! Нічого із собою не беріть, їжте те, що по дорозі знайдете, чи хто пригостить, ночуйте де доведеться, а головне йдіть пішки!», не просто було тому пану пройти свій шлях підготовки до лікування, але коли він прийшов до лікаря, то вже і одужав. Надихнула мене ця історія. Я з нею у думках далі і пішов. У той вечір я вже аж по ночі дійшов до Монастирища, покупався у Інгул річці знявши велику втому, виліз на ті камені величезні і досить довго сидів там сам думав своє під зірками, а потім ліг у намет і заснув.