40й день

Як вчора серед поля ліг, так сьогодні і прокинувся. Прокинувся за пів години до будильника, встав чітко на схід сонця. Насолодився сходом, зібрав речі та пішов далі через поле, тепер хоч дорогу видно.

Через 8км почалася Нова Маячка, це фінальне селище перед пустелею Олешківські піски. Я заходитиму у пустелю зі сходу і пройду на захід до с. Раденськ, саме сюди я завжди заводив свої походи через пустелю і відси дизелем ми їхали на Херсон, де пересідали на києвський потяг. У Новій Маячці нічого особливо цікавого немає, хіба можу зауважити, що тут є декілька різноманітних магазинів (продуктові та побутові), театр з психоделічними ліпнинами і скульптурою та багато теплиць, у кожному дворі тут всі ведуть агрохозяйства.

А далі, за насадженнями акації та сосен, почалася плавно моя пустеля. Я набрав із собою два літра води, не багато не мало, і одразу як зайшов у пустелю, то засів у одному з оазисів в тіньочку пересидіти спеку. Пустеля тут починається дуже плавно : спочатку йдуть луки, з пишними і квітучими травами, періодично їх змінюють оазиси. Ці оазиси розрослися у воронках, що полишалися від вибухів багатокілограмових бомб, що тут розкидували ще за часів Радянського Союзу. Обожнюю цей спокій, що тут панує, обожнюю цю тендітну природу, що проростає тут навкруги, обожнюю усе, що тут є!

По дорозі через Н. Маячку трапився мені один просвєтльоний на велосипеді, весь в зековських татухах, з перебитим носом. Що підїхав до мене, з посмішкою привітався та запитав чи немає у мене яких київських цікавинок у вигляді ганджубасу чи інших увеселітельно-трансцендентальних штучок.)) я відповів, що таке із собою не несу і нічого немає ) а він пожалівся, що тут ото жлоби одні і ніхто з ним не ділиться )) Насмішила ще одна жінка, яка побачивши мене через забор, як я йду з трекінговими палками, вибігла на вулицю подивитися на мене, бо подумала, що я на лижах :))

Але тут є і вовки, і степні гадюки, і діючий полігон. Вовків і гадюк я особисто не зустрічав тут ні разу, а це вже мій 5й захід у піски, хоча місцеві мені про візити з цими тваринами розповідали. Як стріляють військові я теж ніразу не бачив, може це тому що я приїздив завжди на вихідні, а у суботу та неділю військові самі відпочивають. Я ніяк не міг збагнути, яка саме частина пустелі відведена на полігон, а яка під заповідник, десь же тут і є паркова частина, що там точно не стріляють і там вхід за гроші. Усі ці ньюанси я досконало не знав, тому дуже хотілося їх у когось уточнити. Я знав де розміщена одна військова база, бо якось я на неї прям з друзями вийшов)) вояки тоді нічого не сказали, тільки показали як пройти на потяг, а зараз я прям сам бажав їх зустріти, щоб усе досконально розпитати, вплоть до телефона їх начальства, по якому можна було би дізнатися коли можна гуляти по пустелі, а коли ні. Маю свого місцевого інформатора, який сказав, що от прям зараз проводяться навчання, але на вихідні все має буть тихо, хоча до місць з прапорцями радив не підходити, бо то цілі для ракетних ударів, тому мало лі чо.

Після перепочинку я пройшов ще кілометрів вісім і потрапив у самий центр пустелі, тут ще з минулих разів я маю мітку озера, в якому так полюбляю купатися як проходжу піски. В спеку, по піску, з рюкзаком, йдеш багато кілометрів, а потім плюх у водичку і як наче заново народжуєшся. Так і цього разу кайфанув, а коли піднявся на один із барханів і намітив місце під намет, то в метрах трьохстах побачив два жовті прапорці, що вигравали на вітрі прив’язані до довгих палок. Хм… от і прапорці.

Я поставив намет, а сам собі думав, наскільки може бути небезпечним те, що я тут ночую. Ну не будуть же просто так ні з того ні з сього стріляти.. а вдруг.. і тут чую якась машина загуділа. Гляжу, на сусідньому бархані в 50ти метрах від мене якась нива, а коло неї два чоловіки, ну думаю раз вони тут, то напевно, щось зможуть мені по ділу відповісти. Підхожу, знайомлюся : Сергій і Віктор. Вік десь під 50т, засмаглі тіла, у зморшках, зуби покриті чорними плямами, десь їх немає, десь криві, у сільських рубахах та якихось чоботах. Але при цьому усміхнені та дуже доброзичливі. Виявляється вони тут копають метал. Мають металошукачі і на ніч приїздять сюди, бо вдень техніка їхня не хоче працювати та і жарко. А так ніч ходиш і металу зі старих снарядів на гривень 600-700 можна назбирать, дивлячись як повезе. Кажуть, що якщо по снарядах молотком не бить і не брать що не розірване, то це безпечне діло, а у них мол роботи немає, кушать хочеться от вони і шукають метал. Зприводу військових то тут тема наступна : навчання як йдуть то по пустелі стріляють аж бігом, не обстрілюють тільки кусочок, що коло с Радянське, там парк і там є екологічна стежка, хоча розповіли, що один раз і туди снаряд залетів, благо там нікого не було. А по вихідним не стріляють, і перед навчаннями вертушка літає над пустелею і дороги по пустелі перекривають і оточення стає, тому все досить серйозно. Я їх послухав, побажав доброго улову та пішов собі спокійно спати. А вночі якось ще дощик накрапав.