4й день

Якась не проста окліматизація до дороги. Перший час висипаюсь не дуже, то прокинуся серед ночі, покручусь, засну, а потім прокидаюся вже аж десь о 9й з важкою головою. Вирішив писати звіти рано в ранці, а не ввечері, як до того перед сном — допомогло. Та все хтілося, знаєте, так щоб із сонцем прокидатися, потім купатися, збиратися і о 8й вже сміливо бути на Шляху. Але підхід «себе заставляти» прокидатися по будильнику я якось відкидаю по життю, є відчуття якесь, що потрібно себе гармонійно налаштовувати із світопростором а не йти на пролом, бо маючи якесь бажання, до нього треба дозріти. Як те яблуко зірване передчасно доведеться їсти кислим, хоча в дитинстві ми так і робили — їли зелепухи, та вже ж не малий, маю щось врозуміть 😉

З таким наміром і бажанням якнайшвидшої адаптації я почав день в Українці, коло річки Стугна, там такий пляж піщанопрекрасний і ріка така тепла і протяжна сту-гна… Покупався, зібрався, вийшов, заскочив до Вероніки у гості, вона тут в Українці живе і допомогла мені з павербанком підзарядить. До неї я ще теж скоро в гості попаду у пермакультурний Сад, що на Трахтемирові.

Так от йшов я йшов, у археологічний музей зайшов, про глибинну історію трипільської культури та нашого краю подивився послухав, відчув єднання з Хвойкою. Він, як я зрозумів, був ще тим активістом і його життя теж вело, а він вівся. Кажуть, що архіологією він випадково зацікавився, коли після пожежі у його майстерні у землі знайшли горщики старовині. І от як тут можна сказати, що випадковості не випадкові.