42й день

Прокинувся я у наметі без тенту, не накидував його, бо спав прямо на сцені з камишовим дахом.

Це все від того, що вчора я прийшов у Екосадиба»Райдуга» , що розміщений недалечко від Олешківських пісків. Тут розміщенний цілий комплекс із глиняно камишових споруд. Декілька будинків, велика зала-столова, зала для конференцій, сцена з глядацькими місцями, свій город, озеро і все це створенно тут під пильною увагою та налаштування творця цього простору Олексія Урсуленко.

Я вже давно чув про це місце, але ніяк не виходило тут особисто побувати, тому я був неймовірносчасливий цій зустрічі із Радугою і з Олексієм, що започаткував цей центр та планує розвивати його й надалі.

Якщо вчора я прийшов пізненько і ми з Олексієм не встигли і переговорити, то сьогодні ми цю нашу вчорашню втрату компенсували сповна. Як тільки приїхала Світлана Миланович ми пройшли у будиночок з кухнею. Дерев’яні : двері, ручки, підлога, столи, стільці, посуд, полиці. Глиняні стіни, очеретяні перегородки, душ, газова плита — усе це створює неповторну атмосферу, що єднає у собі свободу прадавньості та комфорт сучасності. Криві рельєфи, ніяких прямих кутів та стандартизованих ліній, простір живе і дихає разом з тобою, саме такої атмосфери Олексій і прагнув досягнути та передати іншим через архітектурне творіння : будинок, а дах у ньому весь з очерету, що вже з вулиці налаштовує на поступове занурення у ту історію, і він такий тут не один. Поки прекрасна Світлана чарувала з овочами ми з Олексієм почали розмову і досить швидко знайшли спільні грані наших життєвих досвідів. Виявляється ми разом проходили через певні переродження у якості організаторів подій, а зараз ті сенси що мені формулюються через Шлях Творця, Олексій розкриває через глибоке вивчення та переклад стародавньої китайської літератури. Також в неквапливому діалозі ми приділили увагу здоровому харчуванню та його впливу на життєві сили людини. Говорили і про те, як можливо продовжити своє життя на довгі роки, про внутрішній стержен та втримання балансу, про даоські практики, про служіння суспільству та вивчення себе. Мені особисто дуже приємно було вести діалог з Олексієм, а особливо у компанії Світлани, яка освітила нашу зустріч радістью та смачненним овочевим рагу, нямка =) Ось так спокійно та неквапливо я провів у центра Радуга майже весь день, а на вечір, як спало сонце, я зібрався та відправився далі.

Як тільки вийшов за межі центру, відчув у животі бурчання, та подумав, що можна десь і перекусити, але де, як і що. Бо у мене із собою лишилися тільки крупи, магазину немає тут поруч, а пальник закінчився, тож хіба дрова палити, але тут ліси хвойні і палити то не дуже хороше діло. Нічо, думаю, зараз от по карті є База зеленого туризму «Чумацька криниця», що взагалі поруч, там попитаю, може їм цікава моя затія зі Шляхом і вони мене до себе приймуть, а там уже і щось приготую собі, хоча ні! Там уже є все готове і вони мене ще і нагодують, замріявся я )))

Підходжу до бази і якраз в цей самий момент на парковку підїздить автівка. Я дивлюся що база наче усюди зачинена і людей не видно. А от чоловік, що вийшов з тої автівки, разом зі своїми родичами, одразу спитав у мене чи знаю я щось про це місце : я відповів, що сам тут уперше і що йду з Києва на Джарилгач. Той чоловік, не стримуючи своїх емоцій, як почав радіти нашій зустрічі, що я і сам почав весь вібрувати радістью і вже зовсім забув про голод :)) Ми познайомилися з Павлом Шешенею, а він уже весело розповідав про мене своїй дружині, матері та дітям, які приїхали сюди разом з ним. Виявилося, що Павло з сім’єю якраз живе у Скадовську і навіть започаткував у фейсбуці группу про Джарилгач. А сюди, до бази, вони підїхали просто так подивитися. В результаті вся сім’я пригостила мене кукурузкою, овочами, та навіть солоденькими кексами і булкою з повидлом, оце так да :)) обмінялися контактами, приємними побажаннями та розїхалися : Паша із сім’єю далі мандрувати, а я до бази дзвонити їх адміну по номеру на воротах. Кстаті база хоч і красива виявилася, але підходить вона більше для корпоративів ніж для піших туристів. Я там так на ніч і не лишився, єдине зацінив для Шляху — так це баню. Баня там дуже навіть нічо, підходить і по ціні і по якості + її можна окремо замовляти, тому взяв собі на заміточку.

Далі адмін мене направив до сусіднього єгерського господарства де зараз проводиться дитячий табір, то може там і мене з наметом приймуть. Я вийшов трошки у поле, перекусив усім тим, що мені подарували, подякував Вищим Силам і ситий та задоволений порухав до єгеря.

Там поки чекав єгеря то мені один хороший чоловік ще один неочікуваний «підгон» зробив і я був взагалі у шоці від такого збігу обставин, бо та людина теж, як тільки зі мною познайомилася та одарувала — одразу поїхала далі. А я, насолоджуючись рожевим небом, прям ваще взлетів високо-високо від відчуття потоку і впевненості, що все якось супер правильно йде. Після підгону я ще довго все згадував, обдумував та дякував, а головне аналізував свою поведінку та намагався сформулювати різні важливі сенси, що так хочеться донести через цю подорож іншим, тим, кому воно може бути потрібним. Намет єгерь мені дозволив поставити за територією його господарства, на чудовій галявині під широкими деревами, саме там я і заснув, хоча ще довго крутився і у голові літали іскрами думки про всіх нас разом та кожного по окремості, про тих хто вже зустрівся мені на Шляху та тими картинами, які намалюють усі ШляхоТворці.