36й день

Прокинувся під звук бульдозерів, що вже щось почали рівняти вздовж дороги. Якась бабка підбігла до тракториста та налаїлася до нього, що вони їй викорчували дерево, просила передати керівництву, що вони роблять неправильно. А що той тракторист, ухмилюнувся собі і забув, а бабуля емоцію злила свою і пішла теж геть, а дерево вже не повернеш, і нічого від тих діалогів не міняється… всі просто приймуть в результаті те, як є.

Небо затягнуте хмарами, добре, що не сонце палюче, навіть і не уявляю як би міг тут йти якби воно світило у всю міць, а навколо і ніодного кущика. Доходжу до першого селища по мапі і присідаю у сільському магазині, як тільки зайшов, то зразу пішов дощь і видно не на годину, такий дрібний, що затягує надовго. По сонцю йти важко, по дощу мокро, а йти усеодно треба. Місцеві фермери розповіли, що через дощь не можуть працювати і врожаї частково дуже похилило, а це означає, що частина сходу йдуть у відхід. Жаліються на дощ, у мене і самого якось настрою немає, чи втомився, чи теж через опади. От дивні ми люди : сонце — жарить блін, дощ — мокро йомає, і завжди нам щось не то, і чого так якось несправедливо світом задумано, щоб нас так постійно підйо..вать? :))) в чому тут ідея, має ж бути якийсь замисел, чи його немає, як думаєте ? Бо я в такі моменти інколи згадую того вічно щасливого пастуха, що мені горілку пропонував, цікаво як він зараз там, чи поганить його дощ, цікаво )

Небо затягнуте хмарами, добре, що не сонце палюче, навіть і не уявляю як би міг тут йти якби воно світило у всю міць, а навколо і ніодного кущика. Доходжу до першого селища по мапі і присідаю у сільському магазині, як тільки зайшов, то зразу пішов дощь і видно не на годину, такий дрібний, що затягує надовго. По сонцю йти важко, по дощу мокро, а йти усеодно треба. Місцеві фермери розповіли, що через дощь не можуть працювати і врожаї частково дуже похилило, а це означає, що частина сходу йдуть у відхід. Жаліються на дощ, у мене і самого якось настрою немає, чи втомився, чи теж через опади. От дивні ми люди : сонце — жарить блін, дощ — мокро йомає, і завжди нам щось не то, і чого так якось несправедливо світом задумано, щоб нас так постійно підйо..вать? :))) в чому тут ідея, має ж бути якийсь замисел, чи його немає, як думаєте ? Бо я в такі моменти інколи згадую того вічно щасливого пастуха, що мені горілку пропонував, цікаво як він зараз там, чи поганить його дощ, цікаво )

Із важливих моментів хочеться добавити, що в цих місцях взагалі погане покриття Лайф, у мене навіть в Карпатах він краще працював ніж тут. Як тільки Черкаську область пройшов то всьо, 4г інтернету не доловишся. У цих місцях рулить Київстар та Водафон.

Підзарядив трошки павербанк, пописав звіти собі у нотатник і підібравши момент, як дощь перестав накрапати, накинув на рюкзак накидку від дощу та вийшов на дорогу, була не була, я йду! І знаєте, я йшов і дощь перестав, не тільки перестав, а ще і сонце прям надо мною вийшло, по краях хмари були густіші і навіть вітер дув мені у спину, допомагаючи йти :))) Ви не подумайте, я не маю наметі себе якось возвисити, просто мені подобається акцентувати увагу на тому, що існує певна допомога Вищих Сил, коли робиш своє діло і від чистого сердця. Для мене такого роду прояв підтримки є найкращим підтвердженням вірного шляху реалізації мого Богом данного потенціалу. Та і ви певно у своєму житті могли помічати схожого плану «дрібнички».

Короче кажучи я з цим попуним вітром пролетів на одному диханні 16км аж до Дніпра, до селища Львове і тільки присів на автобусній зупинці, як пішов дощик. Прочекав я його хвилин 10ть і пішов шукати місце, де можна посидіти та підзарядити телефон. По карті побачив, що у Львово є два бари, вийшов із під укриття зупинки і рушив у сторону одного із барів. Йду собі, посміхаюся, під абрикоси заглядаю, плоди їх збираю. Вітер пройшов — плоди струсив, дощь пройшов — від пилюки їх омив! Уявляєте наскільки все продумано тими Верховними Архітекторами Всесвіту, це ж треба було таке вигадать.

Посидів трошки у кафешці, відпочив, а у голові одна думка мене зацікавила найбільше, а що якщо я зараз вийду до ріки і там якісь рибаки, чи ще хто, зможуть мене перевезти на дівий берег Дніпра, ооо, так тоді я вже завтра зможу бути у Олешківських пісках, і мені не доведеться робити обхід через Нову Каховку. І якщо я так добре зекономлю часу, то тоді певно встигну навіть до моря в термін рівно : 40 днів!!! Я витягнув зарядки з розетки та попрямував на пляж. Тут було тихо, ні душі, і тільки якийсь вітрильний човен тихенько підіймався вверх по течії Дніпра. Ех, не судьба, я розвернувся та пішов у сторону Нової Каховки. Тут по мапі дивлюся вздовж берега є місця під намети, ооо, а тут пляжик, а там джерельце. Розглядаючи карту розумів, що саме десь тут недалечко коло ріки я і стану собі наметом, як неочікувано приближуючи карту мені навігатор іконкою вказує якийсь кемпінг-базу, прямо коло ріки саме в тих місцях, де я по розрахунку планував заночувати. Знаходжу цю базу через гугл: База Олімп. Цікаво, дзвоню…. не в зони.. знаходжу ще один їх номер … не беруть … а я все йду і йду.. тут смс що перший номер вийшов на зв’язок : виклик, пло, я йду до моря можна до вас? Так, приходьте будемо знайомитися. Я із неймовірною радістью почемчикував на базу. Тільки побачив фіртку бази як впіріщив добрячий дождяра.

База-кемпінг Олімп, то колишня байдарочно-вітрильна база, розміщенна прямо з виходом до ріки Козак, що рукавом впадає в Дніпро. Тут велика частина стартх будов : склад, будиночки, бісєдки, але є і сучасне вкраплення у вигляді котеджиків, санвузла та бісєдочок що тут зараз встановлюються. Дмитро, головний представник бази з яким ми одразу знайшли спільну мову, провів мені широку екскурсію, показав де що і як, та я не довго відкладаючи пішов у кімнату свою з дороги відпочивать, а за вікном все накрапав дощик, от треба ж таке, я так неочікувано потрапив під дах такого казкового місця, я ж теж колись байдаркою займався, цікаво буде завтра відкрити собі це місце детальніше. З цими думками я і заснув.