33й день

З села Загальна Користь я вийшов у село Вільне Запоріжя, ух яка назва. Тільки підійшов до села, а там така зупинка гарна, і настрій в мене чудовий, вчора такого усякого окриленного надумав. Іду і сяю. По вулиці звернув увагу, на один закинутий будинок, що з цілим дахом, без забору, коло дому сад : яблука, абрикоси, черешні. Прям іду і бачу, як тут можна все круто розгорнути і зареставрувати. Бачу чоловік навпроти з будинку на мене дивиться :
«Добридень, то не ваш будинок?)»
«Доброго дня. Ні, а що?»

Розповів я Володі, таке ім’я того чоловіка, що я от йду до моря пішки, що хочу мережу тур притулків по шляху зробити і цей дім ідеально підходить. Він зацікавився моїми ідеями і позвонив хазяїну того дому. Виявилося він з дружиною у місто виїхав і буде тільки через годину. Вирішив таки зустрітися з господарем дому, тому у Володі лишив рюкзака і пішов погуляти селищем, що так мені сподобалося.

Зайшов у сільську раду, думав щось про закинуті будинки попитати, а там субота і все закрито. Другий раз випадає можливість так у раду зайти переговорити неквапливо і другий раз : субота ))) ну нічо, пішов у магазинчик, взяв морозива, сиджу на галявинці коло магазинчику їм. Як чую дідуни сидять і дуже емоційно про політику труть. А мені так то все стало цікаво, айда думаю я їм розкажу як я проявляю свою волю і незалежність. Підійшов, запитав чи не проти, як я присяду, отримавши добро присів. Як сказав, що до моря йду, то один із них хреститися зразу почав. А на столі у них півко, цигарочки. Один, як циган чорний, а другий в окулярах схожий на колишнього інженера. Розказав я їм пару своїх спостережень про життя, а той, що інтелігент почав давити за то, що от держава колись піклувалася за людей, а зараз не піклується, що раніше його лікувала держава, а тепер не лікує і грошей на лікування не дає, що раніше молодьожі, що хтіла працювать усе давали, а зараз не дають. Я хтів було щось зауважити, що зараз молоді люди стають більш самостійними і не просять, щоб їм хтось щось давав, що шукають де можна самим заробить, об’єднатися з кимось, і не чекають щоб їх лікували, а вчаться не хворіти, бо розуміють, що хвороби від психічних розладів та нездорового харчування, та мої слова сприймалися з піною у рота, що то все мої хибні уявлення, що я сказочнік і ваше кращеби йшов відси бо вони вже злі на мене, що я тут умнічаю ))) я був спокійний всередині, хоча і говорив емоційно (прокачую таку якість, коли розумію, що інакше мене просто взагалі не чують). Встав тихенько і тільки на дорожку добавив, що правий був Христос, коли казав, що не заливають молоде вино в старі кожухи і що ці панове мені ще раз про це нагадали. Подякував та пішов, але тепер мене трошки попустило від тих польотів, приземлився, поняв, що усі ті возвишені матерії і зміни потрібні далеко не всім, а ще менша кількість готова їх Творити, та мене це не лякає, головне я ясніше починаю розуміти, Що з Ким та Для Чого.

А з тим власником я так і не зустрівся. Бо у дворі мене його дружина зустріла і сказала, що їм то нічо не цікаво, що той дім вони розваляють і взагалі у неї нема ото часу зо мною балакать. Ну нічо, розвернувся та пішов собі далі.

Далі у селах під деревом закуняв як жара була на годинки дві. Потім у селищі Червоний Став зустрів бджолярів, що радо зацінили мій задум і сказали, як хтось буде тут йти, вони завжди раді зустріти і навіть на ніч захостити. Сказали, що в цьому регіоні вовки ходять, і що навіть зграями. Хоча випадків, щоб вони на людей нападали не було, та все таки попередили.

Йшов я ще довго, і багато дуже зустрічав дерев шовковиці, вишні, абрикос. Проходячи одне село, вже по ночі, спитав у одного хлопця чи можна в нього води набрать, а як набирав і хтів вмитися, то він навіть запропонував у душ сходити. Я по радості прийняв пропозицію і вже через 10хвилин був оновлений з душу і готовий йти далі.