24й день

Екопоселення Світолісся (с. Цвітне) — с. Гутницька (15км)

#Цвітне, #ПрілесноеПомістя, #ЗатишнеПомістя, #Гутницька

Добротворцев
Валентин

46 днів на Шляху Творця
Пройдено 1009 км
Старт : 01.06.21
Фінал : 16.07.21

Прокинувся я раненько у гостьовій палаточці родового помістя Затишне, що у селищі Цвітне. Тут серед дубової рощі, на горбі з живописним видом я прокинувся від слів Віталий Шолін, який підійшов до мого намету та підніс мій заряджений павербанк, що я вчора лишив йому на підзарядку: «Пішли до нас, сніданок вже на столі.) » я щось відповів з просоння, протер очі і поки встиг зрозуміти яка годин силует Віталія вже розчинявся в променях ранкового сонячного проміння, що огортало своїм ніжним тепплом усе живе за межами тіні від дубів.

6:30, саме час прокидатися. Я швиденько зібрався, спустився у помістя, а там уже і сніданочок домашній на столі. Поснідав смачненько, зробили фоточку спільну та відправилися у путь. Шоліни всією сім’єю поїхали у подорож, а я відправився пішки на озеро у Ружичах (кажуть там неймовірної краси озеро і покупатися там та відпочити саме то, що треба). Ще і полуниці мені на доріжку дали, а я думаю, от де ідеальний ранок ))

На озеро вийшов на пляж, у лісі тіньочок, вода тепленька, схід у воду піщаний без замулення. Накупався, як іхтіандр, назасмагався голяка вже як хтів, нікого не було нікого не смущав, а позасмагати варто, бо зараз від футболки білі рукава на руках, не прикольно )

Така жара була, що я собі закуняв на годинки дві, а коли прокинувся то на пляжик вже і люди місцеві підтягнулися. А одна дівчина на мене позирає тай позирає, а потім підходить та пита : «А яи це не ви до моря пішки з Києва йдете?»

Я аж розгубився, але відповів » так, я =) «.
Виявилося, що Аліна підписана на мене у інстаграмі, та читає про мою подорож і їй дуже цікаво. А сюди вона приїхала з самої Вінниці до сестри, що з сім’єю тут у Ружичах переселилась з міста і живе ))
Це була моя така перша зустріч із підписником цього каналу на шляху, прям дійсно стало від неї дуже радісно та приємно, тому спільне фото на пам’ять і цей допис хочеться завіковічити тут.

Я неквапливо зібрався, та відправився далі. Через поля та ліси до селища Гутницька, там Владимир Репка, мені порадив завітати до Сашка, що теж переїхав жити на село, веде господарство, а ще грає на барабанах.

Не проста була дорога через ліс, бо на полі жарило сонце, а у лісі мошки очі пробували виїдать, та я зрозумів одну важливу річ : не дивлячись ні на які подразники, я знаходжуся серед неймовірної краси і це є головне!!

Загалом моє особисте откровення, що відкрилося на шляху у той день, звучить так :
Я живу серед природи та краси, але часто мошки, комарі, гедзі — відволікають мене від сприйняття прекрасного. Усіх тих мошок не перебить, не закритися від них у панцері, і навіть якщо не ці комахи, то подразники проявляться у іншій формі і буду вічно відволікати. Яка моя задача? Я для себе зрозумів : НАВЧИТИСЯ РОЗДІЛЯТИ.

Розділяю так : мошки, вони приходять і йдуть геть, справлятися із ними, то задача розуму та тіла, а Моя задача, спостерігати прекрасне і розмірковувати про вічне, адаптуючи то все під сучасність, що проноситься у вікні.

Дійшов через ліс до села, і на самому початку там лісгосп, я з пересохшим горлом до них. «А у вас тут можна десь водички набрать?» , «так, без проблем, зараз вам включу», каже жіночка, яка побачивши мене у вікно вже спішила мені на зустріч. Тут такі туристи то рідкість і зустрічають тут завжди з зацікавленістью, хто , куди? А я радо і ділюся ідеєю розвитку туризму, реставрації будинків та висаджування дерев по шляху. Всі часто слухають мене спокійно, але я вловлюю той блиск в очах коли мої слова візуалізують ту картину раю у сердцях і думках людей. Вони вірять мені, а я вірю їм і нам усім від того добре і сили з’являються від розмови, як від тієї святої та цілющої води, от точно так саме. Напився, передав благу вістку та пішов по селу шукати Сашу Барабана )) і як його знайти, не знаю ні номеру будинку, ні його особисто, лайф не ловить взагалі… язик до Києва доведе, щирість та відкритість. Питаю у перших зустрічних людей, чи знають Сашка, що переїхав сюди до села та грає на барабанах! звісно знаємо! ось туди трохи далі і він там жиє. Супер дякую, пішов шукати. І от я вже коло описаної хати і Сашко мене радо зустрічає! Височенний, з довгим волоссям та блискучомірою бородою, спина витягнута струною, на перший вигляд мені Сашко як об’єднання Посейдона та якогось просвітленного індійського йога ))

Була у Сашка задачка газон докосить, а мене він чаєм пригостив, два відра на сонці нагріті з водою вже чекали на моє омовіння з дороги не простої, мед, ліпьошка хлібна смачнена, та цукерки саморобні без цукру. Оце стіл, оце мотив)) я перекусив, омився, та в релаксі розчинився. Ми далі ще і по городу ходили дивились, їли полуницю, ще різні дари природи. Сашко розповідав свою історію і що зараз його життя так закрутило, що він тепер сам тут живе і займається собою. В очах світиться радість, прийняття та свобода. «А кудись виїздиш з відси?» питаю я, «а для чого?) мені тут кайфово, в мене все є, я наповнений вдосталь». Слухаю Сашка і згадую свій день з таким не простим переходом через ліс, і от він мені ще раз нагадав, що ми живемо в раю і треба навчитися не дати «мошкам» відволікти нас від того розуміння!

Сьогодні заночував прям тут у дворику у наметі, завтра планую таку стратегію : раненько виходжу, поки не спекотно, десь пересиджую сонця зеніт, а потім знов до вечора у дорогу!

інші дні подорожі
photo_2022-01-13 16.59.19207136041_2286153038187726_336688500139173033_n