13й день

Піймав кліща під ліве коліно. Вони люблять м’якенькі місця. Періодично чую про страхи до кліщів і болячки, які вони переносять, та мене Бог милував, кліщів впивалося в мене багато, але нічим мене не заражали. Ще з дитинства навчили їх самостійно викручувати безпечно, а не виривати і страх той пропав. Думаю по статистиці заразних не так і багато + певно питання власного імунітету тут теж грає значення. Поділіться власним досвідом по взаємодії з кліщами, будь ласка, цікава власна статистика. Були, не були, боїтеся, не боїтеся, чимось заражалися від них і якщо так, то як лікувалися? Тільки дуже прошу, не шліть статті з інтернету, тут цікавий саме живий власний досвід.

Мав ще один досвід не простий. Бо йшов на с. Хмільна найкоротшою тропою через лісовий заповідник. Проблема в тому, що я там ніразу не ходив і навіть не уявляв, що мене по дорозі чекає, орієнтувався по навігатору. Через те, що діло йшло до ночі я давав газу, а під ногами дощь пройшов і глина перетворилась на такі собі лічєбні грязі. Загалом я дуже важко по тому всьому йшов, комарі у лісі в таку погоду просто оскаженілі. А тут ще і серед ночі дядька якогось зустрів, який мені каже «стоп!» я зупинився, ми щось переговорили, він звісно дуже здивувався, відки то такий турист тут взявся, а він собі тут у глуші вигулює величезну вівчарку без намордника по кущах, каже «почекай, бо десь пес побіг, а він може і вкусить». Я собі думаю, оце так на, добре що я спершу дядька зустрів, а не пса… ми дочекалися коли той німець підбіг, дядько його за шкірки схопив і тримав поки я не відійшов добряче. І от я думаю, чого він того пса там вигулював, ще і такого що може без причини за ногу цапануть, може натравлював його зайців ловити, чи що… але він мені на дорогу дав пораду, не «блукай тут синку уночі» я собі це тепер на довго запам’ятаю. І поки йшов і обдумував про пса, ліс трохи спав і вийшов я у луг, вже смеркало, я голову повернув на право, а там прям на темному горизонті на холмі якась здоровенна стоїть тварина, і то чи на двух лапах чи на чотирьох, не ясно, зливалася вона в одну велику чорну пляму на фоні сірого неба, але от вуха, це я явно бачив були здровенні!! Я йшов прямо а дивився на право і думав чи то вовк, чи ведмідь, чи корова… краще б корова ))) але в якийсь момент мене помітив цей звір і як чухнув у ліс, тут я його профіль побачив це був здоровенний кабанюра. Ух, як я радий був, що він отак мене налякався, бо якби він на мене побіг, я би точно того.. обіс..вся !! І от вже темно, я йду все аналізую і розумію, що в лісі навіть у темноті, більше за всього треба боятись інших людей. Бо звірі і так розбігаються геть. Я в той момент кілометрів 5ть йшов і пісню інтуїтивно в усе горло співав, щоб звірі розбігалися, а люди знали, що я живий і не якийсь лісовий звір. От так із піснею я і до мого притулку дійшов, змучений страшно, але навчений важно: ПО НЕЗНАЙОМИМ ДОРОГАМ В НОЧІ НЕ ХОДИТЬ!