43й день

Цього дня дорога не передбачала ніяких цікавостей. Просто йду через сосновий ліс від єгерського господарства і аж до великої траси.

Йти через ліс було якось дуже важко, чи то після вчорашньої розслабухине просто набрати ходу, чи тому що я вже три дні не їв солодкого (це дуже впливає, я відслідкував), чи це через те, що хоч сонце і не палить, але якось парить навколо, а тут ще і цей пісок глибокий. Ввобщем не простий видався цей перехід, та я відслідкував ще одну річ : до моря тут вже лишилося майже нічого, і це наче фінал подорожі, але от саме зараз є важливішим за все не розслабити розум, емоції та тіло, бо як практика показує : як тільки робиш щось вже на фіналі і от вже перемога наче у моїх руках — вилазить якась срака :)) Тому, щоб такого не траплялося, зробив собі за правило : не розслаблятися раніше часу. Оскільки я йду пішки і не спішу, то ці моменти прояву моєї «псевдоперемоги» виходить дуже ясно відслідковувати, і от тільки вини з’являються я вчуся чим дужче зібратися до купи і не втративши пильність прямувати далі. Ці піски під ногами, що буксували кожен мій крок, стали дуже хорошим каталізатором до прояву роздратування та активації самоспостереження, а за ним і самоврівноваження.

Як вийшов з лісу то натрапив на галявини кинутих огірків та моркв. Видно відбракували те, що довго не вилежить та лишили тут. Згадав, як якось схожим чином як подорожували з товаришем натрапили на відкинуті кавуни та дині, що ми їх зустріли коло дороги ввечері, ух ми тоді і об’їдися ))) а зараз я взяв собі пару морквин та огірків, почистив їх та помив, а потім з’їв. Йшовши далі по асфальту я періодично думав, що вже давненько щось я нічого не їв з дерев. Шовковиця відійшла, абрикоси не вродили, як тут оп і я зустрічаю аличосливу прямо коло дороги, а її ще і дощик обмив. Мммм, яка смакота, хоч і водяниста трохи, та від того не менш солодка та дуже соковита.

Далі я добрався до сільських магазинів, задовільнився солоденьким та кавою і порухав далі. На заході сонце вже повністью сховалося за обрій і передо мною стало питання де ставати на ніч. Як тут дивлюся такий двір гарний і паркану немає, став тай дивлюся на цей двір і уже уявляю як ставлю там намет. Як бачу, виходить чоловік на голому торсі, а я йому не чекаючи його запитань і пояснюю, що йду до моря, шукаю кемпінги, а у нього тут прям, як кемпінг вже готовий. Він мене сухо послухав та відповів, що тут теж недалеко є кемпінг у його зятя, кемпінг коло траси на Скадовськ, але трошки правіше. От так новина, навіть і не думав на таке натрапити, певно доля мене направляє, зрадів я та зібравши всі сили вирішив таки дійти ще 8км аж до траси та спробувати заночувати там, де вказав мені чоловік. Через голини півтори, по ночі я вже був біля великого перехрестя : наліво — Скадовськ, направо — Гола Пристань.

Йду і дивлюся, що по праву руку тільки дерева зустрічаються і якийсь будинок з написом : шиномонтаж. Так я пройшов вже з кілометр і помітив лісництво, там світилося вікно, тому я постукав. Вийшов лісник і дізнавшись, що я шукаю кемп, сказав що те, що я шукаю є там, де шиномонтаж, бо далі дорогою вже нічого немає. Я повернувся до монтажу, постукав — нікого. Бачу на табличці номер тел — набрав, вибачився за пізній дзвінок, але таки дізнався що кемп тут є, правда належить не шиномонтажу а пану Сергію, що його номер мені продиктували а я записав його на піску під ногами. Телефон сідає, ліхтарик блимає червоним сигналізуючи що скоро теж вирубиться, павербанк на нулі, я так розраховую на цей кемп, щоб там підзарядитися, вимитися та нормально виспатися. Дзвоню Сергію, а на годиннику вже 23:15. Ало, я такий то такий то, йду до моря, можу про вас написати, ля-ля тополя, пустіть переночувати. Відповідь зі східним акцентом : нет, нет, простіте, на місце нікого немає, ні охрани ні кого…. . Блін, думаю, тільки зря нагуляв пару км… ну нічо, піду до перехрестя, там є цілодобова заправка, попрошу щоб підзарядили павербанк, що ще мені лишається, я зробив усе що міг, вже наполегливість проявив вище криші. Тож прийняв ситуацію, як є. Прийшов до АЗС, попросив за банку, мені не відмовили, недалечко поставив намет, та так без душа та зручностей і заснув під звуки проїзжяючих машин, чомусь згадався Київ