41й день

Прокинувся серед пісків раненько, щоб зібратися та вийти ще до сонцепіку. Думав, як би так вийти з пісків, щоб одразу на йодовані озера потрапити, що тут поруч є. Подивився по мапі і зрозумів, що можу йти не на село Раденськ, що на заході, а на село Челбурди, що трохи північніше і тоді я чітко виходжу на пряму до озер. Так і зробив. Пройшовши ще кілометрів 7м по піскам я натрапив на якісь укріплюючі споруди для військових тренувань та на фанерні мішені у вигляду людських силуетів.

А от уже і край пісків, вода в мене закінчилася і я з радістью побачив, що прямо з пустелі я потрапив на якесь фермерське господарство. Підійшовши ближче я зрозумів, що це полунична ферма, але щось врожаю немає. Підійшов до будиночка, що тут прям коло поля розміщенний і познайомився з молодими хлопцями, що ведуть це господарство. Женя, власник землі і головний фермер, років зо 35ть на вигляд, розповів що на днях був сильнющий град і дуже побило врожай, показали навіть відео цього нашестя, то жах, я таке хіба у горах бачив. Але трошки полунички таки було, тому Женя дав мені судочок та дозволив назбирати собі скільки хочу та перекусить. Я збирав і думав, а наскільки ж це крута тема, щоб отак з туристами прямо з пустелі на полуницю виходити і кожен міг собі назбирати скільки з’їсть, заплативши не великі гроші, бо немає розходів на : транспорт, місце на базарі, паливо … всім вигідно. По цій методиці я ще взяв кілька контактів місцевих фермерів, що вирощують помідори, огірки, зелень. Адже тут всього багато от так по городах, а у магазинчику нічого не купиш, бо то ніхто не купує із місцевих, а мені та моїм туристам хочеться то все запропонувати, та поласувати прямо з городу. На цей раз прохожу шлях чисто для себе, тому набрав огірків, помідор і наївся сам ситно. Далі дорога на йодовані озера.

Через 3км від Челбурди я вже зачілив на озерах, вода тут прям чорна від йоду. Лікувальна вода, лікує усяке, з суставами щось та суглобами, я не вникав, просто так окунувся і позасмагав. А от на сусідньому озері є синя глина, от про глину мені чоловік розповів, що вона дуже цінна, тому як увібрала у собе елементи якихось праісторичних водоростів і тепер може лікувати тіло, а інструкція така : намазати місце слоєм глини не менше 2см і тримати ту глину не більше двох годин, бо за дві години глина все погане на себе тягне, а через дві години назад може віддати, і важливо глину ту після примінення десь закопати. От таке він мені повідав. Я собі позасмагав ще трошки та відправився до Екосадибу «Райдуга» .

І подивився по мапі, що можна вздовж дороги з машинами піти кілометрів 7, а можна через ліс спробувати, прокласти якусь свою стежку, звісно я пішов через ліс ))) ліси періодично соснові і не такі дрімучи як ото під Черкасами, тому йти через них можна, але ці піски і бархани дуже вимотують, тому я би радив йти простою звичайною дорогою. Я дійшов до Радуги вже майже по ночі, привітався з Олексієм, господарем та творцем цього простору, але дізнавшись що Олексій веде певний графік дня і вже ліг відпочивати, домовився з ним, що і сам вже піду в намет а завтра ми вже про все і подспілкуємося. Так і зробили.