37й день

Діма, господар кемпінг-бази Олімп, що у селищі Ольгівка, виявився досить активним дядьком і ми з ним ще звечору домовилися, що як буде хороша погода, то ми завтра підемо по воді подивимося один дикий острів, що тут є їх багато, але на цьому збереглися розвалини старої конюшні.

Тому прокинувшись раненько, ми з Дімою вийшли на воду, він на сапі а я на байдарці Колібрі. Через хвилин 40к ми вже досліджували острів із середини, до того подолавши кілометра три по воді і метрів 50 по скритим в очереті плавневим тропам.

Острів вразив своїм спокоєм і навіть, я би сказав, теплоніжною природою. Усюди відчувалася турботлива реакція на людину : нас не кусали комарі, не було кліщів, я не бачив змій чи павутин, як буває у схожих місцях. Трава тут якось сама відсихає і створює природного виду мульчу, через яку проростають різні корисні трави та кущі.

Коли покидали острів, то я відчував, що я сюди ще неодмінно повернуся. Як пройшли через очерет і вийшли у річку, то Діма попрямував на базу, а я проявивши бажання, погріб навколо острову у кільцеву прогулянку водою.

І скільки казкового я бачив, передати словами важко : лілії, баклани, лебеді, камиш, вода відбиває сонечко, метелики і стрикози, я плив наче по хмарах ))

Потрапивши у відкрите Дніпро я глянув на його Лівий берег і спочатку замилувався його красою : вкритий зеленою травичкою, де-не-де ростуть широкі дерева створюючи благодатну тінь, легкі хвилі, що накатом облизують піщаний пляж. І згадалося мені, як вчора, я сидів на пляжі у Львово і мріяв про те, щоб мене хтось перевіз на той берег, тоді я ще навіть і уявити собі не міг, що вже на наступний день свого життя, усі обставини складуться так, що я буду мати у своєму розпорядженні і байдарку і весло і силу то все об’єднати, щоб самостійно, без зайвої допомоги змогти добратися до того, такого завітного та бажаного вчора, Лівого берегу Дніпра.

Тому я вклав силу у руки і погріб до берегу, що був від мене в кілометрі відстіні. Причаливши до берегу я трошки погуляв, позбирав пластикових пляшок, щоб потім викинути у смітник десь, та відпочивши заліз у байду щоб відправився далі обходити острів. Як тут десь по середині ріки я помітив на горизонті перед собою, що на мене суне проливний дощ, спочатку я собі подумав, що наче можна і по дощу піти, блискавок то нема, а дощ і так теплий, але в цей момент блимнула блискавка і я таки вирішив відмовитися від цієї затії і повернутися назад на Лівий берег і перечекати зливу там, при тому, що трошки нижче від мого попереднього місця зупинки я бачив якісь альтанки з дахом та навіть пірсом у відкриту воду.

Я так і зробив, пригріб до берегу і витягнувши байду на пісок сам заховався під навіс, дощ тим часом вже починав вистукувати перші акорди по даху відкритої альтанки у якій я засів. Цікаве місце, відкрита територія, холодильник стоїть, охайні умивальник та туалети, столи, смітнички, був навіть великий контейнер куди я викинув пластикові пляшки, що підібрав раніше. Але людей тут не було, вже потім я дізнався, що ця територія знаходиться під наглядом і тут таких місць багато, де люди за окрему плату можуть собі відпочити цивільно. А дощ усе ставав сильнішим і вітрянішим, я стояв і стояв, спочатку було зовсім не холодно, кров була розігнана ще з байдарки як я гріб, тому я навіть побіг і покупався під зливою стрибнувши прям з пірсу!!! Яхоу!!! ))

Але потім стало холодно і я зрозумів : щоб не було холодно я мушу взаємодіяти зі стихією і це є мій власний добровільний вибір, хоча сховатися особливо і не було куди, але я зрозумів, для чого мені ці обставини створенні і що корисного для себе я можу з них взяти, тому відчувши холод я почав робити різні інтуїтивні фізичні вправо-танці, що вже через пару хвилин повернули мені відчуття впевненості і сили в цих не зручних природніх умовах. Через годинку дощик перестав, я сів у байдарочку та погріб собі далі. Обійшовши острів, я через годинки півтори часу вже був на базі і радо святкував свої нові життєві досвіди.

Ще довго потім ввечері сиділи ми з Дмитром Аркадієвичем та обговорювали різні варіанти нашої взаємовигідної співпраці у майбутньому, обговорювали ідеї та задачі, творили мислєобрази, що виводили до нашого глибого взаєморозуміння. Головне в таких діалогах, побачити однакову картинку майбутнього, намалювати спільний образ, що буде щиро задовільняти потреби кожного учасника діла і давати гарантії на майбутнє. Саме таким чином я планую творити те своє особистозагальне майбутнє, саме з такими як Діма та іншими відкритими до співпраці людьми, що відкрилися мені на Шляху випадково-невипадково!

З цими думками я і заснув.