35й день

Прокинувся коло ферми, під навісом, поснідав та порухав вниз до річки. Дізнався де тут є колодязь з хорошою водою, та міст. Йшов декілька кілометрів вздовж ріки, знайшов пляжик і перепочив трохи коло нього, окунувся у річці Інгулець та простірав речі свої. У сусідньому селі знайшов алею шовковиці та абрикос і недивлячись на те, що абрикосів багато померзло, мені таки трапилися і такі, що дарували свої дари усім охочим, правда місцеві на них не зважали, а я радів як малий. От так ті абрикоси тут і опадають та гниють, а у місті їх за гроші продають. Часто думаю про це, що у селі всього багато пропадає такого врожаю, а у містах то дифіцит, дуже хочеться то якось вирівняти туризмом чи Шляхом Творця.

Далі дорога вела через поле, тут дорога земляна, а дощ її так намочив, що йти у сандалях по ній нереально, болото прилипає і таке враження, що гирі на ногах, тому розуваюся та йду босий. Босим по такій дорозі йти самий кайф. Стало заморочно, коли дорога стала насипною із дрібних білих камінців, там босим вже було йти важко, тому обувався та йшов у взутті, попередньо обтерши ноги від землі у мокрій траві. І так доводилося перебуватися туди сюди ще декілька разів, а це ж рюкзак зніми-одінь, зніми-одінь.

Вже поле накривало темнотою, а я все йошов і дивувався, як це я так іду і страху немає, я ж тут один на десятки кілометрів у радіусі, серед якогось поля. А в середині таке відчуття, як наче я під захистом. Від глупості своєї то, чи від віри якоїсь, незнаю.. але йду і розумію, що от я все так роблю, що мені нічого не загрожує, бо я живу свій самий благодатний сценарій. Йшов і цілив на село Таврійське. Йду до нього, а на горизонті і вогника не видно, йду, а ноги таки у болоті вже добре, бо дорога пішла така, що і не грунт і не камінці… і тут серед ночі дивлюся під ноги, а цей земляний з калюжами покрив змінює новенький асфальт з білою розміточкою, навкруги одне поле, а тут такий еффект цивілізації, я аж прифігів як став на ту рівненьку дорогу, а поруч табличка «Велике будівництво, програма президента … і все таке» ого думаю, оце вони впаяли тут дорогу. Вирішив прям на цій дорозі розкласти собі каріматік та полежати трошки перепочити. Поки лежав то подумав, може прям тут на дорозі і намет поставити, усеодно ніхто не їздить))) ото хтось би очманів, якби я так зробив і він таки їхав тут серед ночі ))) але я відпочивши пішов далі і дійшов до наміченого села Таврійське. Тут зацінив новеньку автобусеу зупинку, що по розмірам підходила під мій намет. А тут ще і пляха з водою стоїть, якій я неймовірно зрадів, бо якраз зміг нею змити ноги перед сном. Я то вже більше 15ти км пройшов і ніде не було можливості набрати води, бо все кругом одне поле. От я так на цій зупинці в наметі розклавшись і заночував, сьогодні тент не ставив також.

інші дні подорожі