32й день

Прокинувся по будильнику о 5й ранку та дуже не хтілося вилазити зі спальника. А тут чую, хтось поруч у кущах шарудить, думаю : таки встану та перевірю що це. Як вилажу і бачу, що це Щкода (вчорашня домашня вовчиця), що мене наче проводжала а в результаті так і лишилася десь тут поруч ночувати коло мене. Бігає навкола, а в руки не дається. Ну що, телефон не ловить, Руслану (хащяїну Шкоди) набрати не можу, то буду купатися, збиратися та йти далі.

Окунувся у теплій ранковій воді річки Інгул, зацінив величезний профіль обличчя кам’яного гіганта, що тут створила природа, неквапливо зібрався та вийшов. Дорога пролягала через пишні луки вздовж магічного і такого теплого каньону річки. Я йшов уперед, а позаду неквапливо сонце підіймалося все вище, Шкода то вибігала десь мені на зустріч, то знову пірнала у зарослі з яких періодично доносилося курликання фазанів. Так ми пересікалися ще декілька разів і далі Шкода десь відстала та зникла. Як вийшов на мобільний зв’язок то набрав Руслана, пояснив де бачив його вовчицю востаннє і вже через годину він мені повідомив, що мала вже вдома

А я йшов далі на районний центр Новий Буг. Так мене ці назви радують, все якесь таке нове. Довго я ще йшов асфальтом до селища і вже майже здавався і хтів посидіти, як прийшла думка спробувати зробити ще надзусилля і йти далі. В цей момент організм наче зрозумів, що діватися немає куди і дав мені свою пораду : на ходу випрямити руки в сторони, розмяти кисті, випрямити спину, підняти підборіддя. Я так і зробив, і знаєте, це було цікаво пережити, бо в один момент наче включилися нові взаємозв’язки : мозок-тіло. Мені дійсно стало легше йти, якісь нові сили прилинули до м’язів, я наче нісся над землею. Розуміючи, що усеодно треба скоро перепочити я почав собі візуалізувати сочну шовковицю, що росте прямо коло дороги і така соковита-соковита )) пройшовши ще метрів 100 я вже розігнався у мріях і почав уявляти не просто шовковицю, а саме білу, таку, що не фарбує пальці. Йшов уявляв її форму, смак і тут оп : по правій стороні таки зустрів щикарну шовковицю, правда чорну, але всеодно диво, тому як до цього з 5ть км шовковиці не було і після цього теж)) зупинився, перепочив і наївся.

Як тільки зайшов у селище Новий Буг, то наткнувся на величезне дерево черешень, що росли коло двору, але зі сторони дороги. Я глянув, що вишень багато вже порчених на дереві і подумав навіть запропонувати хазяївам зібрати з дерева їм вишень, а самому перекусити. Та хазяїв у дворі не було і я згадавши, що у мене у селі завжди прийнято, що якщо щось росте відкрито то то для всіх, прийнявся обїдати вишню де доставав. Так я собі прокайфував хвилин 10ть, як чую з-за дерева хтось гука : «ти шо ох…їв?»
Я виходжу з-за дерева, дивлюся, якийсь чоловік худощавий, у зморшках, весь трясеться і дивиться на мене злими очима. А я йому : що сталося?
«Ти цю вишню садив, чи що?»
«Та ладно вам, з’їв пару штук, то що ваша?»
«Не, не моя, та це мого друга який попросив за нею приглянути»
«Та шо ви мені розказуєте, давайте вашого друга запитаєме, я от впевнений, що він був би не проти, щоб я трохи поїв»

Тут вже і господар вийшов, Максим, хлопець років 30ти, теж мат через мат, але очі добрі і розгублені. Він навіть не поняв спочатку в чому питання і чого його покликали. Коли я сказав, що йду до моря, їм з дерев і хочу понять, як треба вчиняти в ситуаціях як ця, він сказав що йому вишень не шкода, але краще наперед про те питати у хазяїв. А той худощавий вже і Віті руку потис, що прибіг на допомогу свому однокашніку мені вламувати )) але коли побачив, що то того не варте : заспокоївся та запропонував розійтися. А я з Максимом ще трохи переговорив і зрозумів, що йому ті слова, що я несу про походи, про трансформацію внутрішню, про здорове життя : йому це ваще не понятно і не до розуму. Він мені всяке своє мат, через мат розказував : як купив компьютера, а мишку не купив, як треба йти працювати, а він косить не вміє… я з ним на ці прості теми потріщав трохи, зібрав ще вишні (він навіть драбину виніс) попрощався та пішов далі у центр.
Скупився трошки в АТБ, знайшов піцерію, та засів писати звіти за останні дні. Так круто було після тих днів посту перехопити піцци, запити то пепсі холодною, та посидіти на веранді кафешки у той час, як все місто накрив проливний дощ.

На вечір я націлився вийти з Нового Бугу і пройти ще кілометрів 7-8 по трасі. Йшов я так до самої ночі і думав про день і про мої досвіди, довго думав, крок за кроком. Прийшов у селище Загальна Користь вже як зовсвм зтемніло і там коло якогось болотця поставив намета. Буває що по мапі вода якась відмічена, а озеро там нормальне, чи болото дізнаюся вже по факту. Поставив серед ночі намет, заліз у спальник і ще довго не міг заснути, чи то канал якийсь відкрився, чи то від пепсі і піцци так плющило, але думки проносилися в голові з швидкістью світла, прям як зірки з кіно про зоряні війни коли космольот набирав максимальну швидкість.